Якщо вночі лунає телефонний дзвінок, це зазвичай не на добре. Так трапилося й у Готтфріда Ванцля 11 лютого 2012 року, коли збентежений голос повідомив: «Подивись у вікно! Завод 4 майже згорів!» Справа, якій було присвячено життя родини, згинула в полум’ї? Потужний вогонь шугав над будівлею гальванічного цеху, клуби диму огортали все навкруги. Тієї фатальної ночі Готтфрід Ванцль побачив біля заводських воріт численні пожежні автомобілі, прокладені шланги і яскраве світло фар. Шум від пожежних насосів, що гуркотіли, переривався лише пронизливими частотами радіоповідомлень і гучними командами пожежників. Члени ради директорів разом із керівництвом пожежної команди поспішали пройти через приміщення, які не зачепив вогонь, щоб отримати загальне уявлення. Хвалити бога! Протипожежне обладнання витримало, пожежники відмінно виконали свою роботу, і пожежа не перекинулася на суміжні цехи. А ще важливіше: Ніхто зі співробітників та помічників, на щастя, не постраждав.

Коли через два дні було ліквідовано останній осередок тління, з’ясувався весь масштаб руйнування. Вогонь спричинив збиток понад 40 мільйонів євро та окрім споруд зруйнував життєво важливий центр виробництва. Чи можливо ще виконати замовлення на постачання? І що трапиться з робочими місцями, вони під загрозою? Далі відбулося щось унікальне. Це можна назвати хвилею солідарності та готовності допомогти, коли свою підтримку пропонували постачальники, чуйні клієнти й навіть конкуренти. Але найбільш вражаючою виявилася реакція всіх співробітників, які найрізноманітнішими способами допомагали знову стати на ноги. Майже всі терміни поставок і зобов’язання щодо товарів удалося виконати, роботи з прибирання та відновлення просувались оперативно та без бюрократичної тяганини, тож виробничі процеси дуже швидко нормалізувалися. З того пам’ятного дня слово «Дякую» набуло нового значення в компанії Wanzl. І в лиху годину виявилося, що разом можна також буквально пройти крізь полум’я.